Тема. В. Голобородько. Самобутня постать поета в українській літературі. Вірш «Наша мова». Роль рідної мови в житті й долі кожної людини.

Мета. Ознайомити учнів з біографією поета, дати поняття вільного вірша, вчити учнів розуміти його специфічну форму; розвивати вміння знаходити самостійно і характеризувати поетичні образи, виховувати любов до рідної мови.

Обладнання: портрет письменника, книга для учнів «Українська література у таблицях і схемах», 5—11 класи.

Хід уроку

I. Перевірка домашнього завдання.

II. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

1. Матеріал для вчителя. У шістдесятих роках минулого століття на літературному обрії з'явився молодий юнак з Донеччини, що вразив усіх чистотою, ніжністю та довірливою красою свого світу. Цим юнаком був Василь Голобородько. Появу перших віршів поета схвально привітали критики, але книжка вийшла у США, бо в київському видавництві (де готувалася до друку) була знищена вже набраною. Автор тоді відмовився співпрацювати з радянськими спецслужбами. Ось як про себе пише поет у статті «Посівальником через усе життя»: «Моє дитинство припало на повоєнні роки, але запам'яталися не ті, найтяжчі, ... а ті, коли люди вже стали жити заможніше і з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нівечить образ гарного обличчя ... У наших дитячих душах радісно співало відчуття святкового настрою дорослих, їхня спільна праця, безкорислива, але щедра, тяжка, але радісна ...

Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком. Вже як ходив до школи, то з однолітками ходив колядувати. Але вже так, ніби переступаючи межу дозволеного ... Здається, недовго й протримався той давній звичай після нашого колядування. Вмер той звичай.

Як за моєї пам'яті вмерла і пісня: вечірня дівоча пісня. Якось так непомітно зникла, ніби відлетіла навіки у вирій. Автопортрет фабричної платівки та слова співців зіграли свою роль ...

Коли усе це є — і звичаї, і традиції, і пісні, то сприймаєш їх як щось цілком природне, як бути чорнявим чи білявим, а коли це зникає, чи від власного недбальства, чи з примусу, то починаєш докопуватися до причин зникнення того, що раніше тобі здавалося незникненним, хочеш зв'язати ту перервану нитку, яка тягнеться із глибини віків, хочеш, щоб і далі ткався той рушник із неповторними узорами...»

Володимир П'янов у статті «Правда серця» пише, що Василь Голобородько — поет із своєрідним світосприйняттям, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де, наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсності ...

Голобородька, як і кількох його однокашників, за вільнодумство було виключено з університету, він повернувся у рідне село Андріанополь, на Луганщину, де, як і в усьому Донбасі, політика русифікації сягнула апогею і набрала загрозливих масштабів ... Опинившись далеко від кола столичних друзів-однодумців, він з особливою гостротою відчуває тугу за втраченим мистецьким середовищем ... Потім було зарахування до державного університету в Донецьку і відрахування. Відразу після виключення з Донецького університету молодий талановитий поет повертається в рідне село, живе у батьків з 1970 по 1988 рік. «Не маючи фаху, — згадує Василь Голобородько, — довелося працювати на різних роботах, а це здебільшого тяжкі, непрестижні, малооплачувані роботи». І ось перед охочим «гризти граніт науки» талановитим поетом розкривається реальна перспектива: Луганський педагогічний університет виявив готовність розчинити перед ним двері до свого храму. Та Василь Голобородько категорично ігнорує таку перспективу, бо виявилося, що «ініціатива ця походила від працівників КДБ». Ось яким чесним перед собою і своїми старшими побратимами, яким незламним у своїх переконаннях, мужнім постає перед історією української літератури той, хто, пройшовши крізь усі кола пекла, не зрадив свого сумління і своєю стійкістю, своєю самовідданою працею здобув всезагальне визнання, звання лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Василь Голобородько — автор поетичних збірок «Летюче віконце» (1970, США), «Зелен день» (1988 p., відзначена республіканською премією ім. Василя Симоненка), «Ікар на метеликових крилах» (1990 p.), «Калина об Різдві» (1992 p., відзначена Національною премією України ім. Тараса Шевченка), «Слова у вишиваних сорочках» (1999 p.). Рекордно врожайним був 2002 рік, що ознаменувався виходом одразу чотирьох книжок: «Соловейку, сватку, сватку ...», «Українські птахи в українському краєвиді», «Ой, вінку мій, вінку ...», «Посівальник».

Усе пережите поетом зберігає пам'ять його серця. Щось запеклося в ньому, осіло на дно, а все життєдайне пульсує на повну силу, часом вивергає гіркі спогади, а водночас і почуття гордості за те, що з гідністю витримало важкі випробування долі та що вдалося створити значуще, яке визначне і високо оцінене читачем.

2. Виразне читання вірша «Наша мова» вчителем.

3. Осмислення твору (форми) у процесі обміну враженнями і спостереження над текстом.

— Який пафос цієї поезії? (Патріотичний).

— Чим вірш незвичний?

— Дослідіть побудову твору.

- кількість строф (дві);

- характеристика строф (короткі лаконічні);

- кількість рядків у строфах (шість);

- кількість строф у рядках (різносторонні рядки);

- повтори (зачитати).

(Учитель може вдатися до повторного зачитування вірша в повільному темпі, щоб учні відчули особливий вільний ритм твору, який грунтується на повторах).

Пише Голобородько вільним віршем.

Термін «вільний вірш» чи «верлібр» походить від франц. Vers libre. Вірш, який складається з різностопних рядків, розміщених довільно.

4. Матеріал для вчителя.

Успіхи Голобородька у вільному вірші заохотили ряд молодих поетів, які одночасно з ним входили в літературу, вдатися до цієї форми.

Виникла дискусія. Одні категорично відмовляють вільному віршеві у праві втручатися в царину поезії, де панує рима; вони вочевидь призабули, що українські народні пісні і думи, то — блискучі верлібри славетних безіменних українських рапсодій. І пракорінь Голобородькової музи саме там: у казках, прислів'ях і приказках, народних піснях і думах, хоч він і не тяжіє до епосу.

Відомий поет ..., поборник римованої поезії, Микола Вінграновський у передмові до першого виданого в Україні збірника поезій Василя Голобородька «Зелен день» зауважував: «Я ніколи не писав би про верлібр, про цей немов підрядник з мов іноземних, якби не вірші Василя Голобородька ... Тут починається те, чого ти давно чекав, на що сподівався ... І тут раптом: з кожного вірша на тебе дивиться поет ... Що не вірш у Василя Голобородька — це ... духовне дійство. Дійство чи то кольорів, чи то настрою, чи то сюжету. Кожен його вірш — це драма, яка відбувається на наших очах ...» І висновок: Василь Голобородько — поет, «для нашої поезії необхідний і надійний як у своєму слові, так і в своїй любові».

5. Побудова логічного ланцюжка.

— Які образи є ключовими у вірші? (Слово нашої мови, побратими, вороги).

— Чим цікавий кожен із цих образів?

— У чому проспіване кожне слово нашої мови? (Піснях).

— З ким ми розмовляємо «пісенними словами»? (Побратимами).

— Хто повинен знати, «якими словами на самоті мовчимо»? (Вороги).

Слово нашої мови

СХЕМА

Головна думка. Ми повинні пишатися своєю древньою пісенною мовою, усвідомлювати себе народом, який може сказати своє слово, заспівати свою пісню на цілий світ.

6. Коментар до твору.

а) У першій строфі розкривається милозвучність, пісенність української мови, а також її древність. Адже коли не існувало ще письма, українська мова побутувала в живому спілкуванні, в усній народній творчості, зокрема в піснях. А пісні українські сповнені драматизму, ліризму, душевності. Такими словами розмовляють українці зі своїми побратимами.

б) Цікавим є протиставлення побратими — вороги. Побратимство існувало між козаками на Січі. Це були не просто товариські стосунки, дружба, а набагато глибший зв'язок між людьми. Існував обряд братання. Після нього кожен козак клявся, що ніколи не зрадить свого побратима аж до смерті й готовий заради нього віддати життя. Отже, здатність українського народу до побратимства — шляхетна риса, потрібна і сучасним, і майбутнім поколінням.

в) Стародавні пам'ятки української писемної мови — літописи. В них оповідається історія українського народу, змальовуються різні визначні події. Саме тому, напевне, українці мовчать до ворогів словами, записаними в літописі. Вони ще зі сторінок літописів знають, хто їхні вороги і чого вони варті.

Отож воліють мовчати. Мовчання — це також дія, іноді воно вагоміше за слово. Поет вірить, що таке мовчання є, але колись народ скаже своє слово.

III. Підсумок уроку.

Рефлексія.

1. Чи сподобався вам проведений урок?

а) так, дуже; б) не дуже; в) ні.

2. Якщо урок сподобався, спробуйте визначити, чим саме. Для цього у запропонованому переліку підкресліть потрібне.

Проведений урок мені сподобався, бо в ньому:

а) я почувався впевнено і спокійно;

б) було цікаво;

в) мені вдалося застосувати знання;

г) кожен розвивав власні здібності;

ґ) я вчилася розуміти поетичні образи, специфічну форму письма Автора.

IV. Домашнє завдання.

Вивчити поезію напам'ять, розповідати про творчий доробок В. Голобородька.